Пояснення до Апеляційної скарги

https://www.youtube.com/Коновець-Поплавська

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд,
просп. Слобожанський, 29, Дніпропетровськ, 49083

Cуддя Прокопчук Т.С.

Апелянт : ...
Апелянт: ...

Відповідач у справі: Дніпропетровська міська рада,
проспект Д. Яворницького, 75, м. Дніпропетровськ, 49000,
тел. 745 54 66

Справа № ...

Пояснення до Апеляційної  скарги

про скасування Ухвали судді Єлисеєвої Т.Ю. Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від...  про відмову у  відкритті провадження в адміністративній справі

У порядку ст. 49 Кодексу адміністративного судочинства, підтримуючи доводи, викладені в обґрунтуванні наших  вимог за предметом апеляційної скарги з метою повного та всебічного з’ясування обставин, які мають значення при вирішенні даної справи, вважаємо за необхідне надати суду наступні пояснення до апеляційної скарги.

Узагальнене обґрунтування юрисдикції

1.      Питання правильного визначення підвідомчості спору має важливе значення, адже в протилежному разі справу буде розглянуто неналежним судом.

Висловлюючи правову позицію щодо юрисдикції цієї справи, необхідно насамперед чітко визначитися із сферою правовідносин, в якій виник спір, суб’єктним та об’єктним складами цих правовідносин, що автоматично вкаже на його юрисдикцію.

В площині адміністративної юрисдикції предмет позову безперечно відноситься до публічно-правового.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Адміністративний позов – звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах (п. 6 ч. 1   ст. 3 КАС України).

Як зазначив В.Б. Авер’янов у своїй праці «Державне управління: теорія і практика», об’єктивним критерієм виокремлення з ма­си суспільних відносин тих, що скла­дають саме предмет адміністративно­го права, правильно вважати саме обов’язкову наявність у цих відносинах особливого суб’єкта, тобто такого, в якому уособлюється так звана «публіч­на адміністрація», – у вигляді державних органів виконавчої влади або виконавчих органів місцевого самовря­дування (фактично – суб’єкти владних повноважень).

Тобто обов’язковість наявності однією зі сторін суб’єкта влад­них повноважень для віднесення такого спо­ру до адміністративно-правового є фактично основним кри­терієм публічності правовідносин.

Відповідно до п.1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності. Причому законодавець не надає жодних критеріїв, за якими адміністративні відносини можуть бути більш чи менш публічними. І  намагання представити, що те чи інше рішення органу місцевого самоврядування є більш чи менш публічним не мають під собою жодного підґрунтя.  Влада – це публічний орган і видані нею правові акти  є публічними. 

Відмінною ознакою дій суб'єкта владних повноважень є наявність в них змісту управління особою, здійснення щодо неї влади, шляхом впливу на її права і обов'язки.

Наведені висновки, також, узгоджуються з позицією Верховного Суду України, викладеною в листі від 26 грудня 2005 року № 3.2.-2005

Згідно з частиною першою статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) − переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

В інформаційному листі Верховного Суду України від 26 грудня 2005 року № 3.2-2005 зазначено, що справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб’єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов’язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один  суб’єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою інших суб’єктів, а ці суб’єкти відповідно зобов’язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб’єкта.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

З’ясовуючи питання про наявність чи відсутність публічно-правового спору за критерієм суб’єктного складу, необхідно виходити з правового статусу суб’єктів спору у відносинах, що передували його виникненню. Якщо у відносинах, з яких виник спір, орган публічної влади уповноважений вирішувати питання про права та обов’язки фізичних та юридичних осіб, то такий спір є публічно-правовим.

Визначаючи юрисдикцію спору за критерієм предметності (об’єктом спору), варто встановити, чи вчинені оскаржувані дії, бездіяльність або прийнято рішення суб’єктом публічно-правових відносин в межах його компетенції або на виконання владних повноважень та чи зачіпаються при цьому права, свободи, інтереси позивача.

Згідно з вимогами частини другої статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, об’єктом публічно-правових відносин потрібно вважати рішення, дії або бездіяльність усіх без винятку суб’єктів владних повноважень, а отже, і Дніпропетровської міської рад, які приймаються або вчиняються у зв’язку з виконанням правового обов’язку або у зв’язку зі здійсненням передбаченого законодавством права. Такі дії можуть бути пов’язані зі щоденною роботою державних органів (наприклад, прийняття рішення чи іншого правового акта).

Втім, зі змісту Ухвали судді Єлисеєвої Т.Ю від ... р. вбачається, що суддя грубо  проігнорувала норми адміністративного судочинства  і вважає, що дані правовідносини підлягають розгляду лише в порядку цивільно-процесуального судочинства. В цьому можна вгледіти намагання закрити позивачам гарантований Конституцією України і міжнародними актами доступ до обраного ними способу захисту прав шляхом визнання незаконним та скасування рішення № ..., виданого Дніпропетровською міською радою.

2. Необхідно зупинитися на суб’єктові спірних відносин, тобто Дніпропетровській міській раді, дії та рішення якої є предметом судового оскарження.

 Дніпропетровська міська раді здійснює цілий ряд повноважень, перелік яких міститься у статті 26 Закону України  «Про місцеве самоврядування в Україні», зокрема  прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.   Згідно зі ст. 59 цього закону  рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються публічно на пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради відкритим поіменним голосуванням. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ від 16 квітня 2009 року  і рішенні № 7-рп/2009 чітко визначив, що   орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх з одним але: органи місцевого самоврядування не можуть самостійно скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. КСУ   підкреслює, що скасувати такі рішення можна лише в судовому порядку.  У Конституції України зазначено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду (частина друга статті 144). Цьому конституційному положенню відповідають Закон «Про місцеве самоврядування в Україні», у частині десятій статті 59 якого визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп,  де зазначено, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, які застосовуються одноразово і після реалізації начебто вичерпуються. Все це справедливо, окрім необачної ремарки щодо одноразовості ненормативних актів, яка не має жодного законодавчого підтвердження. Так,  з Постанови ВСУ від 18 вересня  2013 року    у справі       6-162цс15      вбачається, що сторона намагалася використати цей непідтверджений законами аргумент у судовому процесі,  стверджуючи, що якщо вона отримала  державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, яким посвідчене набуте нею право власності, і відтак, рішення міської ради начебто вичерпало свою дію фактом його виконання і після цього не може бути скасоване. Прокурор у цій справі посилався саме на незаконність рішення міської ради про передачу земельної ділянки у власність, вказуючи, що  рішення міською радою прийнято на підставі документів, в яких було вказано завідомо неправдиві дані. Суд першої інстанції  зазначених посилань не перевірив та не встановив чи ґрунтується на законі рішення міської ради про передачу спірної земельної ділянки у власність фізичної особи, а обмежився лише тим, що міська рада в подальшому скасувала своє рішення, визнавши тим самим його незаконність. Верховний суд зазначив, що фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільнозначимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з комунальної власності у приватну та повернення у власність територіальної громади землі, яка вибула з її власності незаконно і шляхом вчинення кримінально караних дій.  

У постанові від 8.07.2015 р. (справа №915/1861/14) Вищий господарський суд теж виразно висловився з цього приводу: висновок суду апеляційної інстанції про те, що оспорюване рішення відповідача не підлягає визнанню недійсним та скасуванню оскільки вичерпало свою дію шляхом виконання, а тому такий позов не може бути задоволений, є таким, що не ґрунтується на законі. 

Крім того, в постанові Верховного Суду України від 19.06.2013 р. (справа №6-57цс13) зазначено, що посилання на ст.140 ЗК, яка містить вичерпний перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку, не може братися до уваги, оскільки вказаною статтею встановлено цей перелік для випадків, коли таке право набуто в передбаченому законом порядку. А якщо суд установив, що особа набула права на земельну ділянку на підставі незаконного розпорядження, така норма не може застосовуватися.

Тож  можливість визнання незаконного рішення недійсним прямо передбачена абз.2 ст.144 Конституції, п.10 ч.2 ст.16, ч.1 ст.21, ч.2 ст.140, 158 ЗК, ч.10 ст.59 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст.43, 50 закону «Про місцеві державні адміністрації», ст. 105 КАС України, де акти не диференціюються за ознакою реалізованості.

Таким чином, оскаржуване нами Рішення № ... є офіційно оформленим результатом волевиявлення органу державної влади, здійснюваним в односторонньому порядку і спрямованим на виникнення певних юридичних наслідків, який стосується конк­ретно інтересів позивачів, їх прав і обов’язків, оскільки породжує певні юридичні наслідки. Аналогічно наведеним вище адміністративним справам, Рішення № ...  Дніпропетровської міської ради  було прийняте в незаконний спосіб, бо завідомо базувалося на рішенні № .... Дніпропетровської міської ради, яке  було вже  скасовано судовим рішенням. Тобто Рішення № ... було прийняте шляхом вчинення кримінально караних дій.

Згідно з частинами першою та другою статті 162 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково. У цьому випадку  суд приймає постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення;

                Звернемо увагу,  що в КАСУ нема жодної згадки про те, що якісь сфери  діяльності виключаються з юрисдикції адміністративного судочинства. Вичерпний перелік справ, на які юрисдикція адміністративних судів не поширюється, викладений в ч. 3 ст. 17 КАС України.   Так,  трудові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, розглядається адміністративними судами. Також житлові спори, які начебто є  суцільною прерогативою приватних стосунків,  розбираються в адміністративних судах, якщо в них є ознаки публічно-правових відносин.  Наприклад, спори з суб’єктом владних повноважень щодо обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень, про виселення із з будинків (жилих приміщень), що загрожують обвалом (ст. 112 ЖК), тощо.  Так,  Постановою Ватутінського міського суду Черкаської області від 14 грудня 2015 року у  справі 690/725/15-а суд зобов’язав виконавчий комітет міської ради видати позивачці  ордер на квартиру. За логікою судді Єлисеєвої Т.Ю. позивачка у цій справі мала б іти до  цивільного суду, тому що а) це житлові відносини; б) предметом позову  є навіть не рішення про видачу ордеру, а сам ордер на квартиру – документ,  яким це рішення реалізовується (ст. 58 Житлового Кодексу України).

Таким чином, при визначенні  юрисдикції слід керуватися КАС України, рішенням  Конституційного Суду України №10-рп/2010 від 01.04.2010 р., Постановою Пленуму Вищого Адміністративного Суду України від 20.05.2013  № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів».

            Голова ВАСУ  Олександр Нечитайло наголосив («Судово-юридична газета № 17 (335) від  9 травня 2016 року  http://www.vasu.gov.ua/123608/), що Конституційний Суд у рішенні  №10-рп/2010 от 01.04.2010 р. виклав чітку і однозначну позицію, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органами місцевого самоврядування як суб'єктами владних повноважень, пов'язані з оскарженням їх рішень, дій чи бездіяльності. Таким чином, відзначив О. Нечитайло, орган конституційної юрисдикції сприяв напрямку судової практики в єдино правильне русло. Голова ВАСУ вважає необхіднім встановлення юридичної відповідальності (зокрема, конституційно-правової) за невиконання, неналежне виконання і створення перешкод виконанню рішень КСУ.

Україна знаходиться лише на початку складного шляху до Європейської спільноти, тому дуже важливо аналізувати  практику цивілізованих країн зі сталою демократією.  Так, у Фінляндії загальні суди   розглядають  кримінальні, цивільні та т.зв. прохальні питання (розлучення, опіка над дітьми або коригування заборгованості тощо). Судовий нагляд за адміністративними актами там є завданням адміністративних судів. Людина або корпорація, яка вважає, що рішення державного або місцевого органу влади, пов'язаного з ними, є незаконним, має право оскаржити таке рішення. Муніципальне рішення не може бути змінено адміністративним судом, а лише скасовано ( Judicial system in Finland. Finnish ministry of Justice. Retrieved 10-4-2007)

Вищий адміністративний суд Фінляндії має три палати. Перша палата фокусується на справах, що стосуються будівництва та планування, екологічних дозволів, нерухомого майна, управління відходами, права на водні ресурси, дороги, охорона природи, земельних ресурсів та загального адміністративного права. Друга палата розглядає, зокрема, справи, що стосуються економічної діяльності, державної допомоги, а також оподаткування.  Третя палата зосереджена, зокрема, у справах, що стосуються соціального забезпечення та охорони здоров'я, конкуренції та державних закупівель, урядові функції і загальне адміністративне право. Четверта палата розглядає справи, пов'язані з наданням притулку, посвідки на проживання, міжнародного захисту і іноземців.
Втім палати, можуть розглядати будь-які види справ, що підпадають під юрисдикцію Адміністративного Суду, керуючись саме сутністю справи а не формальними ознаками. Взагалі в Фінляндії існує аж 239 різних категорій адміністративних справ (http://www.kho.fi/en/index/organization/chambers.html).

________________________________________________________________________

         На цьому можна було б поставити крапку, але зухвала неумотивованість Ухвали судді Єлисеєвої Т.Ю. від ... року, якою суддя  намагається закрити позивачам доступ до адміністративного судочинства і фактично ставить під сумнів  чинність   КАС України, вимагає більш детального аналізу судових рішень, норм матеріального і процесуального права з цього питання. Тим більш, що інші українські суди успішно відкривають провадження в точно таких справах, розглядають, визнають незаконними або незаконними, скасовують або лишають в силі подібні рішення  органів місцевого самоврядування в адміністративному порядку з обґрунтуванням своєї позиції.

____________________________________________________________________________

Щодо  ефективності обраного способу захисту своїх прав

Скасування рішення  органу місцевого самоврядування безперечно має свої правові наслідки. На підставі рішення органу місцевого самоврядування складаються адміністративні договори або інші дозвільні документи. Згідно ст. 3 КАС України  адміністративний договір - дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди. Адміністративні угоди також підпадають під юрисдикцію адміністративного судочинства.

Згідно ч. 2 ст.  257 КАСУ  само по собі судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання, тобто рішення органу місцевого самоврядування вважається скасованим в момент набрання судовим рішенням законної сили, і всі договори чи дозвільні документи, які укладені на підставі цього рішення теж вважаються недійсними. Рішення  органу місцевого самоврядування є підґрунтям виникнення договірних відносин. Саме такі відносини можуть бути охарактеризовані як правовідносини з приводу укладання та виконання адміністративних договорів, оскільки виникнення таких правовідносин відбувається на підставі імперативної норми закону, а підставою укладання такого договору є визначена в законі владна управлінська функція суб’єкта владних повноважень. Так, в предметі договору оренди землі звичайно зазначається, що підставою для укладання даного договору оренди земельної ділянки є відповідне рішення органу місцевого самоврядування, і якщо останнє  скасовується через свою незаконність, то і договір має  бути розірваним через те, що перестає існувати підстава для його існування. Правочин (адміністративний договір) стає недійсним, а  недійсний правочин не створює юридичних наслідків, тобто відпадають правові підстави для існування державної реєстрації договору оренди.  У відповідності до ст. 14 КАСУ постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Але через корупційність в органах місцевої влади, а особливо в земельній сфері, рішення суду часто не виконуються, як це сталося в нашому випадку.    Як наслідок виникла практика, коли позивачі  звертаються до суду з вимогою скасувати не  тільки рішення, а і договір оренди землі, який укладений на підставі цього рішення. Для прикладу наведемо адміністративну справу № 344/16452/15-а яка розглядалась у  Івано-франківському міському суді. Позивач просив визнати незаконним та скасувати не лише рішення Івано-Франківської міської ради від 26.05.2015 року №1769-54 в частині затвердження проекту землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки площею 0,4113 га для обслуговування багатоквартирного житлового будинку, а й визнати недійсним договір оренди землі від 26.05.2015 року, що укладений між стороннім підприємством та Івано-Франківською міською радою на підставі рішення Івано-Франківської міської ради від 26.05.2015 року № 1769-54. Постановою від 25 лютого 2016 року  суд задовольнив позовні вимоги.

                Втім, в корумпованій державі і цей передбачливий крок  часто не допомагає.  Так, з Постанови  Кіровоградського  окружного адміністративного суду  від 10 березня 2016 року    (справа   № П/811/3490/15) ми дізнаємося, що позивач просив суд зобов'язати відповідача скасувати державну реєстрацію Договору оренди землі, укладеного між Кіровоградською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю. Суд прийшов до висновку, що оскільки договір оренди землі, як підстава для внесення запису до Державному земельного кадастру про державну реєстрацію цього договору, вже визнаний судом недійсним, то, з огляду на статус відомостей Державного земельного кадастру, відповідні записи у ньому, вчинені на підставі недійсного правочину, підлягають скасуванню. Наявність судового рішення про визнання недійсним договору оренди землі, яке набрало законної сили, зумовлює обов'язок державного кадастрового реєстратора скасувати записи у Поземельній книзі, зокрема про виникнення права оренди земельної ділянки та державну реєстрацію цього права.

Цей   висновок важливий для нас у двох площинах.

По-перше, він  підкріплює твердження, що скасування  документу, на основі якого укладено інший документ, видано дозволи чи чиняться якісь певні дії,  має свої правові наслідки і призводить до скасування всіх похідних документів.

По-друге, оспорювання рішення № ..., яке базується на раніше скасованому судовому рішенні, є незаконним в момент своєї появи.

Одеський окружний адміністративний  суд (справа № 815/1978/14) у Постанові від     29 квітня 2016 року   відзначив, що визнання адміністративних договорів недійсними суд вважає більш ефективним механізмом захисту прав та законних інтересів позивача, оскільки в такому випадку свою чинність дані правочини припинять з моменту набрання рішення по справі законної сили. Якщо предметом спору є об’єднані вимоги щодо скасування ненормативного акта з вимогами про визнання недійсним договору (державного акта, свідоцтва на право власності, витребування земельної ділянки тощо), то потрібно брати до уваги позицію з постанови Верховного Суду України від 10.06.2015 р. у справі №6-162цс15 (як це зроблено, наприклад, у постанові Вищого господарського суду від 8.07.2015 у справі №915/1861/14). Тобто, підкреслив суддя, потрібно досліджувати питання відповідності оскарженого акта вимогам законодавства та в разі встановлення невідповідності визнавати його незаконним, а не відмовляти в задоволенні цієї вимоги з посиланням на неефективність обраного способу захисту.

            Втім  вибір законного способу захисту лишається за позивачами – чи йти до адміністративного суду, чи керуючись відповідними статтями кримінального кодексу КУпАП притягти службових осіб до відповідальності за невиконання судового рішення (що зробити  дуже важко через зловживання в земельній сфері, коли органи місцевого самоврядування не видають своїх поплічників). На  даному етапі розвитку України позивачі вимушені обрати судовий захист в адміністративному порядку і мають на це всі законні права.

ЩОДО ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН

З приводу можливості вирішення зазначеного вище спору, що виник між позивачами та Дніпропетровською міською радою, в порядку цивільного судочинства, необхідно відзначити наступне.

Загальні особливості цивільного права досить очевидні і добре відомі. Це перш за все сфери дії - воно охоплює відносини громадян побутового та особистого характеру.

Цивільні  взаємовідносини виникають, як правило, з волі їх учасників, які самі визначають і зміст своїх взаємозв'язків, і навіть наслідки їх припинення або зміни. Адже люди зазвичай самостійно вирішують, вступати їм чи не вступати, наприклад, у ті чи інші договірні відносини і на яких умовах; вони вільні захищати своє майно або відмовитися від його захисту в конкретній ситуації; вони мають право пред'явити вимогу про судовий захист своїх прав або не робити цього і т.д. При цьому люди керуються своїми власними, приватними інтересами (в тому числі погоджуючи їх з аналогічними інтересами інших осіб), які, таким чином, за загальним правилом цілком визначають і зміст складаються між ними відносин. І  найголовніше - між ними відсутній суб’єкт владних повноважень.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути: 1) вільним (формуватися за відсутності тиску на психіку або особистість фізичної особи тощо, в умовах, за яких особа може належним чином оцінити ситуацію, визначити для себе мету правочину, отримати уявлення про його характеристику тощо); 2) таким, що відповідає внутрішній волі (намірам) суб’єктів правочину. Найяскравіші приклади цивільних відносин -  спадкування, договірні зобов’язання (позика, найм, дарування, право інтелектуальної власності, сімейні відносини, сусідські ). Беззаперечно, що у позивачів не може бути цивільних правовідносин з органом владних повноважень через те, що навіть позивання до посадової чи службової особи підпадає під адміністративну юрисдикцію згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України. Але суддя Єлисеєва Т.Ю. своєю ухвалою наполягає  на суто приватноправових відносинах, які начебто склались  між  позивачами  та  якоюсь стороннєю фізичною особою, якій Дніпропетровська міська влада своїм рішенням № ... виділила земельну ділянку на прибудинковій території буд. 16 по вул. Бєляєва.

Згідно ст. 1 ЦКУ цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Юридична рівність сторін - найяскравіша ознака цивільних правовідносин. Юридична рівність формально закріплює економічну незалежність і самостійність учасників цивільних відносин. Юридична рівність учасників передбачає їх виступ як приватних осіб, самостійних у реалізації власних приватних прав, де відсутні відносини влади і підпорядкування стосовно один одного. Закономірний наслідок юридичної рівності сторін у приватних правовідносинах полягає в можливості самостійного врегулювання самими сторонами змісту правовідносин. (Науково-практичний коментар до ст. 1 ЦКУ).

            Другий  принцип - автономія волі учасників цивільних відносин – полягає у вільному розсуді щодо того, чи вступати їм у стосунки, з якою саме особою та на яких умовах.   Надання сторонам права самостійно визначати свої взаємовідносини та їх зміст відображається в цивільно-правових приписах, які мають в переважній більшості диспозитивний характер і дають можливість учасникам самостійно вибрати найбільш доцільний варіант поведінки.   

Втім стосунки позивачів і стороннєю фізичною особою, якій   Дніпропетровська міська рада рішенням № ... виділила   в незаконний спосіб  земельну ділянку не є приватними відносинами через те, що вони а) є юридично нерівними (стороння особа має відносини скоріше з владою і отримала земельну ділянку в результаті саме імперативного  рішення Дніпропетровської міської ради), б) позивачі за вільним розсудом не вирішували чи вступати з такою особою у стосунки і на яких умовах (бо за вільним розсудом вони ніколи цього не робили і не зроблять). Кількість сторонніх осіб, яким Дніпропетровська міська рада може виділити земельну ділянку в незаконний спосіб, сягає   48 мільйонів громадян України, з якими у позивачів нема ані сусідських, ані шлюбних, ані інших цивільних відносин.

            В даному випадку надання згоди на виділення земельної ділянки – це виключна компетенція органу місцевого самоврядування і жодним чином не підпадає під дію ЦКУ України, оскільки регулюється Законом України «Про місцеве самоврядування». Фігурування у даному спорі словосполучення та слів, притаманних цивільному законодавству, зокрема: «захист прав і інтересів», «спори» жодним чином не свідчить про наявність у спорі ознак, які б могли вказувати на необхідність вирішення справи у цивільному провадженні. Більш того, даний спір виник не з приводу наявності чи відсутності правових підстав для користування земельної ділянки, а щодо невідповідності законодавству і прийняття адміністративного рішення №..., що не має нічого спільного з цивільною справою.

Таким чином, якщо штучно та незаконно перевести цю адміністративну справу в цивільну площину, то Дніпропетровська  міська рада в такій «цивільній» справі не може бути суб’єктом спірного правовідношення.  Тобто, орган місцевого самоврядування, який власне і видав протизаконне рішення № ...не зможе в цивільній справі бути учасником спірних матеріальних правовідносин, а лише третьою особою, яка слідкує, щоб судове  рішення не  вплинуло на її права та обов’язки. Така постанова питання не має жодного сенсу і є абсурдною.

Тож намагання судді Єлисеєвої Т.Ю. представити справу, як такою, що носить  приватно-цивільний характер суперечить дійсному стану справ. В діях судді вбачаються зусилля представити  справу побутовою сваркою. Таким чином суддя  силкується відвести певних посадових осіб Дніпропетровської міської ради,  які прийняли незаконне рішення про виділення земельної ділянки,  від відповідальності. Втім саме Дніпропетровська міська рада як суб’єкт владних повноважень імперативно прийняла незаконне рішення № ... і має відповідати за це в адміністративному суді як сторона судового процесу, а не ніяка  третя особа. Виключення будь-якого земельного спору з адміністративного судочинства, суперечить  Конституції України та чинному законодавству і виводить органи місцевого самоврядування з категорії суб’єкта спірного правовідношення. Це   призводить до ще більших зловживань в земельній сфері та безвідповідальності органів місцевого самоврядування.

Все це підтверджується і світовою практикою.  Вже згадуваний нами фінський цивільний або кримінальний суд не вправі скасовувати  або аннульовувати будь-яке адміністративне рішення. Проте, іноді це може виявитися необхідним - як висловлювання попередньої позиції перед тим, як прийняти  цивільну або кримінальну постанову, щодо законності відповідного адміністративного акту або рішення. Це, однак, не впливає на власне дію   адміністративного рішення, тобто не скасовує його. Але  ситуації, в яких необхідно висловити таку попередню позицію,  досить рідко зустрічаються на практиці, в основному через високу ймовірність оскаржування такого адміністративного рішення в адміністративному суді. (http://www.aca-europe.eu/en/eurtour/i/countries/finland/finland_en.pdf).

Але такого, щоб суди, уповноважені вести адміністративні справи, самі завертали адміністративні позови і направляли позивачів чубитися у цивільному суді, про такі  абсурдні рішення в практиці цивілізованих країн невідомо, бо це б поставило догори низом все судочинство . 

Щодо   земельних правовідносин

Ніякі сусіди чи родичі не видають документ, який дозволяв би громадянину України право користуватися земельною ділянкою. Право власності на земельну ділянку , а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного Кодексу України). За відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична та фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності. Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами,  що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

В Постанові Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 7 (із змінами і доповненнями, внесеними  постановою Пленуму Верховного Суду України  від 19 березня 2010 року N 2)  чітко визначено, що  за загальним правилом розмежування компетенції судів з розгляду земельних та пов’язаних із земельними відносинами майнових спорів відбувається залежно від суб’єктного складу їх учасників. Ті земельні та пов’язані із земельними відносинами майнові спори, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб’єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами, а всі інші – в порядку цивільного судочинства, крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства віднесено до компетенції адміністративних судів.

Показовою тут є адміністративна справа №2а-0106/461/12,  в якій  позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення Євпаторійської міської ради  а також визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю, виданий сторонній фізичній особі.   ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ  в Ухвалі  від    22 березня 2016 року підкреслив, що  виходячи з предмету спірних правовідносин, зважаючи на наявність у відповідача визначальних ознак суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про наявність у переданому на вирішення суду спорі визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції. Зазначена правова позиція колегії суддів Вищого адміністративного суду України відповідає висновкам, викладеним у рішенні Конституційного Суду України від 01.04.2010 №10-рп/2010, яке згідно з вимогами частини другої статті 150 Конституції України є обов'язковим до виконання на території України. Відповідно до статті 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

                А в  адміністративній справі №495/8849/13-а про визнання незаконними та скасування рішень Білгород-Дністровської міської ради  про передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України  ОДЕСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справедливо наголосив на тому, що при обраному позивачем способі захисту свого порушеного права, т.б. саме шляхом оскарження рішень міськради, відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, судами перевірялось виключно те, чи були вони прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а не факт існування будь-яких перешкод в користуванні сторонами спірною земельною ділянкою чи факт відповідності існуючих меж між земельними ділянками позивача та 3-ї особи, спір про які підлягає вирішенню виключно в порядку цивільного судочинства.

Аналогічно  ми в Адміністративному позові від 24.05.2016 року жодним чином не просили  суд усунути перешкоди або встановити факт відповідності існуючих меж. Ми просимо, щоб у порядку адміністративного судочинства було перевірено виключно те, чи було рішення № ...  прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Одною з передумов забезпечення доступу до суду є наявність в особи права на судовий захист. Це право випливає з ч. 3 ст. 8, ч. 1 ст. 55 Конституції України. Крім того, воно в подальшому деталізується в ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства і забезпечує можливість особи відстоювати свої права у будь-якій життєвій ситуації, зокрема, пов'язаній з  незаконними діями  органів державної влади.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже намагання судді Єлисеєвої Т.Ю. закрити позивачам доступ до обраного ними способу захисту прав шляхом визнання незаконним та скасування рішення № ..., виданого Дніпропетровською міською радою, як органом владних повноважень в адміністративному порядку суперечить Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На підставі вищенаведеного та керуючись законодавством України, зазначеному в КАСУ та  Конституцією – як Основним Законом України,

ПРОСИМО ШАНОВНИЙ СУД,

1. Врахувати надані пояснення при вирішенні справи та приєднати їх до матеріалів справи.

2. Задовольнити наші  вимоги у повному обсязі, направити суто адміністративну справу про визнання незаконним та скасування рішення № ...Дніпропетровської міської ради в єдине правильне русло: скасувати ухвалу судді Єлисеєвої Т.Ю. від ... року, надавши  можливість позивачам захистити свої права  при обраному ними  способу захисту, а  саме – відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України перевірити в рамках адміністративного судочинства  чи було рішення № ... прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України у новому складі суддів.

«__»___________ 2016 р.                                                                        .

«__»___________ 2016 р.                                                                         .