Заява про перегляд Верховним судом України судових рішень


   


  До:


Верховного суду України:
Судова палата в адміністративних справах
01043,  м. Київ, вул.
П. Орлика, 4
Особи, які подають заяву-Позивачі

Відповідач:
Дніпровська міська рада
49000 м. Дніпро, пр. Яворницького, 75
Справа №

Рішення, про перегляд яких подається
 заява:





Ухвала ВАСУ від 11.11.2016 р. 
Ухвала Дніпропетровського  апеляційного суду від 04.10.2016
Ухвала Бабушкінського суду м. Дніпро     від 27.05.2016





З А Я В А
про перегляд Верховним судом України судових рішень

Ухвалу ВАСУ   від 11.11.2016 року  отримано поштою 29  листопада 2016 року штрихкодовий ідентифікатор:  ...сайт Укрпошти 

Ухвалою від  27.05.2016 р. Бабушкінського  районного суду нам відмовлено у відкритті провадження за адміністративним позовом про визнання незаконним та  скасування рішення № 136/59 від 29.12.2014 року про передачу земельної ділянки в оренду без будь-якого вмотивування.  
Ухвалою від 04.10.2016 року Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду ухвала  суду першої інстанції залишена без змін. Апеляційний суд «не помітив» процесуальні порушення суду першої інстанції,  замовчав і не спростував жоден доречний        аргумент апелянтів з посиланням на норми КАСУ.    
Суддя касаційної інстанції також проігнорував всі ключові аргументи осіб, що подали касаційну скаргу, «не помітив» порушень процесуального законодавства судів першої та апеляційної інстанції. Тож Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.11.2016 року нам відмовлено у провадженні.
Вважаємо, що зазначені вище рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають  перегляду Верховним Судом України з підстав, визначених пунктом 2 ч 1 ст. 237 КАС України, а саме неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.

Обґрунтування підстав для перегляду Верховним Судом України оскаржуваних рішень судів.

КАСУ досить чітко встановлює правила адміністративного судочинства. І  грубе порушення процесуальних норм неминуче призводить до неоднакового застосування касаційними інстанціями одних і тих самих норм процесуального права. Через те, що касаційний суд знехтував базовими процесуальними нормами КАСУ доведеться їх коротко навести у цій заяві.
Ст. 17 КАСУ виразно  встановлює, що  юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори  фізичних  чи  юридичних  осіб  із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності.
КАСУ окреслює лише три випадки, коли справа не відноситься до  адміністративного судочинства:
1)         вичерпний перелік публічно-правових справ (ч. 3 ст. 17 КАСУ), і земельна сфера там відсутня;
2)        коли законом (sic!) встановлено інший порядок судового вирішення (ч. 2 ст. 4 КАСУ)  Наприклад, за ст.  60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» можна оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України до господарського суду. Тобто,    «інший»  закон встановлюється  щодо кожного конкретного випадку, що відповідає принципу доступності до суду.  В Земельному Кодексі України  або інших законодавчих актах відсутня така сама виразна норма, згідно якою б  рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельної ділянки має бути оскарженим лише у цивільному судочинстві. 
3)        коли суб’єкт владних повноважень  виступає як сторона договору.  Наприклад, якщо орган місцевого самоврядування приймає рішення про виділення земельної ділянки, тобто розпоряджається землями у відповідності з процедурою, визначеною  законом України «Про місцеве самоврядування», то справа розглядається в адміністративному  судочинстві, а якщо фізична особа  уклала з органом місцевого самоврядування  цивільно-правовий договір на виконання ремонтних робіт у приміщенні цього органу, то такі відносини регулюються нормами цивільного права.
Важливо ще раз підкреслити, що наріжний, засадничий принцип доступності до правосуддя забезпечується простотою й зрозумілістю процесуального законодавства. До визначення юрисдикції не слід  «доходити» через перекручені норми, заплутані і сумнівні висновки, про які начебто обізнані лише купка окремих суддів.   І стаття 8 КАСУ, згідно з якою фактично неможливо відмовити у судочинстві з надуманих приводів, - саме і призначена унеможливити відмову у правосудді через намислені приводи.  
Таким чином, адміністративна юрисдикція в українському законодавстві настільки виразно і недвозначно визначена, що відмова у провадженні  взагалі неможлива, і кожен випадок відмови у здоровій системі мав би бути надзвичайним.  Та якщо штучно ламати гармонійну, чітко вибудувану систему, то це неодмінно призведе до  неоднакового застосування норм процесуального права.   

Неоднакове застосування статей ст. 2, 3, 17  КАСУ в частині юрисдикції справ щодо оскарження рішень , дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень у галузі земельних відносин


Суддя касаційної інстанції Мойсюк М.І. підтвердив необґрунтований і абсурдний висновок судді апеляційної інстанції, що міська рада має начебто рівні права з громадянами, з якими вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто рівноправним суб’єктом земельних відносин та не здійснює при цьому владних управлінських функцій. Через це відносини міської ради і громадянина є буцімто суто цивільними, і скасувати рішення органу місцевого самоврядування можливо лише  у цивільному судочинстві.  
Втім, відповідно до Науково-практичного коментаря Кодексу адміністративного судочинства України  за ред. О. М. Пасенюка стаття 2 КАСУ визначає рішення, дії та бездіяльність суб'єктів владних повноважень як основний об'єкт адміністративного судочинства та встановлює загальні критерії для оцінювання судом таких рішень, дії або бездіяльності. Загальні критерії оцінювання всіх цих трьох об’єктів означає, що до них  має застосовуватись однаковий підхід.
Неоднакове ставлення до таких споріднених  об’єктів адміністративного судочинства як  рішення, дій та бездіяльності призводить до  неоднакового застосування процесуальних норм, а саме - ст. 2, 3, 17 КАСУ.  В нашій справі суддя Мойсюк М.І.  підтвердив застосування статей  2, 3, 17 КАСУ в обґрунтуванні  відмови у адміністративній юрисдикції, тобто засвідчив, що  у справах щодо скасування рішень органів місцевого самоврядування щодо виділення земельної ділянки міська влада при розпорядженні землями   як суб’єкт владних повноважень начебто не здійснює владних управлінських функцій, що є  грубим відхиленням від ст. 3 КАСУ.  
Але остаточне рішення щодо виділення земельної ділянки  – це одне з складових функції   розпорядження землями. Поняття «Проект землеустрою» не є щось окремим від поняття «виділення земельної ділянки». В Земельному Кодексі Україні не раз вживається термін  «проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки».  Рішення про виділення земельної ділянки  приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.   Проект рішення про виділення земельної ділянки проходить процедуру підготовки, розробки та узгодження у відповідності до закону «Про місцеве самоврядування в Україні», який і надає певні повноваження органу місцевого самоврядування розпорядження землею, яких звичайний громадянин авжеж не має. В процесі підготовки та узгодження проекту рішення суб’єкт владних повноважень  здійснює активну поведінку, яка  може мати вплив на права, свободи, інтереси фізичних чи юридичних осіб, тобто виконує певні дії.  Або суб’єкт владних повноважень може зайняти пасивну поведінку, яка теж може впливати на права, свободи та інтереси фізичної особи, тобто вдатися до  бездіяльності не прийняти рішення про виділення земельної ділянки за заявою особи чи неприпустимо зволікати з прийняттям такого рішення, не реагувати на звернення громадянина тощо. Дії  та бездіяльність суб’єкта владних повноважень можуть бути оскаржені лише в адміністративному судочинстві у відповідності зі статтями 2, 3, 17 та  КАСУ, тому що неможливо зобов’язати в рамках цивільного судочинства примусити когось вчинити  якісь дії або покарати  за бездіяльність.  Цивільно-правова рівність осіб має на увазі такі правовідносини, що передбачають неможливість будь-якого примусу до дії або бездіяльності. Через це  при оскарженні дій та бездіяльності органу місцевого самоврядування  у земельних правовідносинах  - судді керуються ст. 3 КАСУ в повному обсязі і обґрунтовують свої судові рішення тим, що під  час розпорядження землями органи місцевого самоврядування є суб’єктами владних повноважень, наділених  владними управлінськими  функціями у відповідності зі  ст. 3 КАСУ.  

Так, у справі 826/20636/15 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/59081859)  ВАСУ зобов'язав Київську міську раду  направити погоджений проект рішення про передачу земельних ділянок для опрацювання. При цьому ВАСУ відносить справу до адміністративної юрисдикції,  а Київську міську раду  визнає  суб'єктом  владних повноважень з притаманними йому управлінськими функціями у повній відповідності  з визначенням  ст. 3 КАСУ.  Уявімо тепер, що  рішення Київської міської ради про виділення саме цієї земельної ділянки буде в кінці кінців  прийняте на сесії і  хтось його  надумає скасувати. Якщо  справа потрапить  до судді ВАСУ Мойсюка М.І., то він буде стверджувати,  що при  розпорядженні землями Київська міська рада в процесі прийняття рішення не мала владних управлінських функцій.  Таке неоднакове застосування ст. 3 КАСУ є нонсенсом.
Справа 361/7305/14-а (http://reyestr.court.gov.ua/Review/58897464) також розглядалася саме в адміністративному судочинстві.   ВАСУ стверджує, що при підготовці проекту рішення  Броварської міської ради про надання земельної ділянки остання діяла  як суб’єкт владних повноважень у повній відповідності зі  ст. 3 КАСУ (тобто наділеною владними управлінськими функціями). Судді перевірили   правомірність рішень, прийнятих суб'єктом владних повноважень на предмет їх відповідності згідно з положеннями частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.  Суд направив справу в рамках саме адміністративного судочинства на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.  Як бачимо, і тут судді не сумнівалися, що  в процесі розпорядження землями міська рада  мала владні управлінські функції.
Справа 2а-1361/12/1070  (http://reyestr.court.gov.ua/Review/57225873) стосувалась скасування рішення сільської ради   щодо відведення у власність земельної ділянки. ВАСУ  відмовив позивачам, але
1) справа розглядалася  саме в адміністративному судочинстві. ВАСУ  не закрив провадження,  а  погодився з висновком апеляційного суду; 
2) суд перевірив статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України  чи прийнятті рішення та вчинені дії на підставі   чинного законодавства.
Таким чином, в цій справі  також суд розглядає сільську раду як суб’єкт владних повноважень з притаманними їй владними управлінськими функціями у відповідності з визначенням ст. 3 КАСУ.  
Таким чином, із наведених судових рішень вбачається, що суди касаційної інстанції неоднаково застосовують статті 2, 3, 17 КАСУ  щодо   таких об’єктів адміністративного судочинства, як рішення, дій та бездіяльності внаслідок чого ними ухвалюються  різні за змістом судові рішення. Якщо суд трапляється на початковому етапі розпорядження землями, тобто в процесі  підготовки рішення про виділення земельної ділянки, то  орган місцевого самоврядування визнається як суб’єкт владних повноважень у повній відповідності до ст. 3 КАСУ, як такий, що наділений владними управлінськими функціями і  якого можна примусити до дій або покарати за бездіяльність в порядку адміністративного судочинства.  Але як тільки рішення про виділення тієї самої земельної ділянки буде прийняте на сесії органу міського самоврядування, то скаржникам відмовляють адміністративному провадженні, як це сталося з нашою справою. Суддя Мойсюк М.І.   підтвердив висновок апеляційного суду, що орган місцевого самоврядування  в процесі розпорядження землями (тобто від затвердження дозволу на розробку проекту землеустрою до підготовки проекту рішення про виділення земельної ділянки) діяв   як начебто  рівноправний із звичайними громадянами суб'єкт земельних стосунків і  не мав  владних управлінських функцій, а    відносини влади і громадян на той момент були  начебто цивільно-правовими.  Гадаємо, шановні судді погодяться, що такий підхід є не просто суперечливим, а взагалі абсурдним.
Ст. 3 КАСУ чітко визначає суб'єкта владних повноважень  як  орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства. Саме орган місцевого самоврядування приймає рішення на основі Закону України «Про місцеве самоврядування», і аж ніяк не  цивільна особа.   Рішенням Конституційного Суду України від 01 квітня 2010 року № 10-рп/2010 визначено, що:  положення пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень, тобто у визначенні ст. 3 КАСУ.
Коло знов замкнулося. Жодних різночитань.  Конституційний суд України саме в резолютивній частині визначив що орган місцевого самоврядування впродовж всього процесу розпорядження землями (без виключень) ) діють як суб'єкти владних повноважень  у визначенні ст. 3 КАСУ, тобто як такий, що наділений владними управлінськими функціями. Тож такі об’єкти як оскарження рішень, дій та бездіяльності органу місцевого самоврядування має розглядатися в адміністративному судочинстві.

Неоднакове застосування ст. 2, 3, 17 КАСУ щодо  власне  рішень органу місцевого  самоврядування при розпорядженні землями

Суддя Мойсюк М.І.  підтвердив алогічний і безпідставний висновок судді апеляційної інстанції, що саме на етапі прийняття рішення про виділення земельної ділянки у органа місцевого самоврядування були відсутні управлінські функції.
Тож підкреслимо, що згідно з п. 2 частини 1 ст. 237 КАСУ заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права. Вище ми довели, що функція розпорядження землями включає процес від розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки до власне прийняття на сесії органу місцевого самоврядування рішення про відведення цієї самої земельної ділянки в користування. Окремих процесуальних норм  для  скасування рішення про дозвіл на розробку проекту  землеустрою і скасування рішення про виділення земельної ділянки КАСУ не передбачено.  Тобто статті  2, 3, 17 КАСУ мають однакове застосування до всіх рішень органу місцевого самоврядування у галузі  земельних відносин. Нема таких процесуальних норм, які б передбачали, що якщо предметом позову є рішення про скасування  проекту землеустрою, то це адміністративне судочинство, а якщо мова йде про скасування рішення про відведення земельної ділянки, то це вже цивільне судочинство.
Так, у справі  №824/167/15-а    (http://reyestr.court.gov.ua/Review/55476515)  предметом є  рішення Сільради  про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду. Яку бачимо, навіть на цьому початковому етапі сторона справи намагалася стверджувати, що орган місцевого самоврядування при винесенні такого рішення не здійснював владні управлінські функції.  Та суддя справедливо наголосив, що таке твердження ґрунтується на неправильному застосуванні норм процесуального права, оскільки в цих правовідносинах (земельних правовідносинах,  бо окремих правовідносин щодо проекту землеустрою і виділення земельної ділянки  не існує) відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.  
Подібні висновки містяться і у справі 522/4238/13 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/55796868), де ВАСУ підкреслив, що органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їхньої компетенції, є суб'єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб'єкти владних повноважень органи місцевого самоврядування вирішують в межах закону питання в галузі земельних відносин (sic!). Також у справі 2а-3352/11/09/2018  - (http://reyestr.court.gov.ua/Review/58874722) суддя ВСУ  при розгляді адміністративної справи про скасування рішення  про виділення земельної ділянки характеризує   Харківську міську раду як суб’єкта владних повноважень з управлінськими функціями. Справа 653/423/14-а (2а/653/31/15)  http://reyestr.court.gov.ua/Review/56155682 теж розглядалася в адміністративному судочинстві. Суддя ВАСУ акцентує, що  при під час прийняття  рішення міської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки міська рада здійснювала владні управлінські функції, оскільки в таких правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері розпорядження землею, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.      
            Таким чином, на рівні касаційної інстанції вбачається неоднакове застосування ст. 2, 3, 17 КАСУ  у земельних правовідносинах. Окремих процесуальних норм  для   таких складових як розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі її в оренду  не передбачено.   Багато суддів касаційних інстанцій справедливо вважають, що органи місцевого самоврядування  є суб'єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу в  галузі земельних відносин без виокремлення якихось складових цих відносин. Намагання представити, що адміністративне судочинство поширюється лише на скасування  рішень щодо проекту землеустрою – це намагання ввести свої власні правила, не передбачені КАСУ.  Наразі  владні управлінські функції суб’єкта владних повноважень то з’являються, то зникають в процесі розпорядження землями на власний розсуд декотрих суддів. Така позиція не  ґрунтується на чинному процесуальному  законодавстві України і призводить до неоднакового застосування ст. 2, 3, 17 КАСУ щодо рішень суб’єкта владних повноважень в галузі земельних відносин

Неоднакове застосування судами касаційних інстанцій термінів, не визначених законодавством України


На жаль, на сучасному етапі в українському правосудді є і таке сумне явище, і ми не можемо його оминути. Звертаємо увагу суду на неоднакове застосування  законодавчо невизначеного терміну суддями касаційних інстанцій, яке використовується, як інструмент при відмові у провадженні.   Про це ми звертали увагу в касаційній скарзі, але наші аргументи були суддею ВАСУ замовчано і проігноровано.
Суддя Мойсюк М.І. при  відмові нам у судочинстві підтвердив думку  суду апеляційної інстанції, що  рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок в оренду є ненормативним актом, який начебто вичерпує свою дію. При цьому ані суддя апеляційної інстанції, ані суддя касаційної інстанції не послалися на норму процесуального права, якою вони керувалися.  Через це дане твердження можна сміливо тлумачити як неправомірне і необґрунтоване.  Термін «ненормативний акт» процесуальним судочинством України не визначено і не застосовується.   На якому етапі рішення органу місцевого самоврядування вичерпує свою дію, що таке реалізація рішення, на якому стадії виникає спір про цивільне – законами не установлено.  На жаль, суддя касаційної інстанції  використовує  цей термін  у  відмові у судочинстві, цілковито нехтуючи  ст. 8 КАСУ і принципом верховенства права.
Є всі підстави вважати, що в тому визначенні, яке підтвердив  суддя Мойсюк М.І., поняття ненормативний акт  не можна   застосовувати  до будь-якого рішення міської ради, і  саме ця груба і неприпустима для судді такої високої інстанції помилка призвела його до невірного висновку.  
Аналіз справ свідчить про  неоднакове застосування судами терміну ненормативний акт.  В адміністративний справі  264/2442/16-а  (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/62194076)    суд  відмовляє в призначенні пенсії,  посилаючись на те, що рішення Пенсійного фонду – це  ненормативний акт,  тобто одноразовий і такий, що  вичерпав свою дію. Застосовуючи термін «ненормативний акт» до  рішення пенсіонного фонду (по суті – розпорядження) суд  втім не додав,  що після вичерпання ненормативного акту виникає спір про цивільне, і тепер позивачка має  судитися з поштаркою  або з Пенсійним фондом в рамках ЦПКУ.  А у справі 2а-1011/12/0970  (http://reyestr.court.gov.ua/Review/35193613) ВАСУ  відносить наказ центральної районної лікарні  про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку до ненормативних актів.   Суддя вважає, що такий наказ є ненормативним актом, оскільки передбачає конкретні приписи, зверненні до вичерпного кола окремих осіб, застосовується одноразово у встановлений в ньому строк (з 31.12.1997 року по 13.12.1999 року) та вичерпує свою дію після реалізації.
З цього вбачається, що судді, які застосовують термін  «ненормативний акт» у своїх доводах, 
а) не бачать різниці між такими разюче відмінними адміністративними актами як рішення органу місцевого самоврядування та розпорядження, як це визначено ст. 59 «Закону про місцеве самоврядування» і
б)  у справах щодо земельних правовідносин   чомусь лише  рішення про виділення земельної ділянки  є ненормативним актом, яке  начебто базується на цивільних відносинах.  У наведених нами справах, де предмет позову стосується рішення щодо проекту землеустрою судді жодного разу не назвали  такі рішення ненормативним актом,  який є начебто одноразовим і вичерпує свою дію.
 «Одноразове застосування» рішень міської ради про виділення земельної ділянки не підкріплено не лише законодавством України, які а і практикою європейських країн, які до індивідуально-правових актів (які за декотрими ознаками схожі на ненормативні) відносять розпорядження, накази тощо. До того ж, в інших законодавствах  йдеться про одноразове застосування закону, а не власне адміністративного акту.  Права конкретних людей згідно такому індивідуальному акту виникають, змінюються або закінчуються. Наприклад,   наказ про обмеження ліцензування діяльності конкретної особи, розпорядження про надання прав на торгівлю чи преміювання конкретних осіб, наказ про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного тощо. 
               У постанові від 8.07.2015 р. (справа №915/1861/14 ) Вищий господарський суд 
виразно висловився з цього приводу: висновок суду про те, що оспорюване рішення 
відповідача не підлягає визнанню недійсним та скасуванню оскільки вичерпало свою 
дію шляхом виконання, а тому такий позов не може бути задоволений, є таким, 
що не ґрунтується на законі.  
               Втім,  будь-який адміністративний акт підлягає перевірці на предмет 
законності  і може бути скасований  в адміністративному судочинстві. 
У справі  PAFITIS AND OTHERS v. GREECE  Європейський суд підкреслив, що 
доти, допоки адміністративний акт не відмінено, адміністративний суд має  право і 
обов'язок переглянути його на предмет законності, і  якщо він знайшов його незаконним 
– скасувати. Себто, адміністративний акт (рішення чи розпорядження) дійсний 
до того моменту, допоки його не скасують.   
               Можливість визнання незаконного рішення недійсним прямо передбачена 
абз.2 ст.144 Конституції,  ст. 158 ЗК, ч.10 ст. 59  Закону «Про місцеве самоврядування 
в Україні»,  ст. 105 КАСУ, де акти не диференціюються за ознакою реалізованості або 
вичерпаності. 
Таким чином, судді розбіжно використовують термін «ненормативний акт» і використовують його на свій розсуд, що призводить до неоднакового застосування і як наслідок  до звуження сфери КАСУ і порушення фундаментального конституційного  права громадян в доступі до судочинства.  
Ст.  55 Конституції України зазначає, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
За таких умов, є всі підстави для перегляду Верховним Судом України Ухвали ВАСУ від 11.11.2016 року  у   порядку п. 2 частини 1 ст. 237 КАСУ.
Просимо поновити процесуальний строк  подання цієї заяви  на підставі ч.1 ст. 102 з урахуванням строків згідно ч. 1 ст. 238  Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності ст. 239-1   КАСУ за подання і розгляд заяви з підстави, встановленої пунктом 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, судовий збір не сплачується.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 2, 3, 8, 17,  102, 105, п. 2 ч. 1 статті 237, 238, п. 1 ст. 239, 239-1   КАСУ,   -   
ПРОСИМО:
1. Процесуальний строк  подання цієї заяви  поновити
2.  Заяву про перегляд Ухвали  ВАСУ від 11 листопада 2016 року  прийняти до розгляду і задовольнити.
3.      Ухвали ВАСУ  від 11 листопада 2016 року,  Дніпропетровського  апеляційного суду від 04.10.2016 р. та  Бабушкінського суду м. Дніпро     від 27.05.2016 р.  - скасувати і передати справу на розгляд    
Додатки:
1.        Копія конверту штрихкодовий ідентифікатор:  ...   та  роздруківка з Укрпошти про дату отримання Ухвали ВАСУ - 29  листопада 2016 року.
2.      Копія Ухвали васу  від  11.11.2016 року
3.      Копія Ухвали Дніпропетровського апеляційного суду  від  04.10.2016 року
4.      Копія Ухвали Бабушкінського районного суду  від  27.05.2016 року
5.      Копія судового рішення у справі 826/20636/15
6.      Копія судового рішення у справі 361/7305/14-а
7.      Копія судового рішення у справі 2а-1361/12/1070   
8.     Копія судового рішення у справі 824/167/15-а    
9.      Копія судового рішення у справі 522/4238/13
10.  Копія судового рішення у справі 2а-3352/11/09/2018
11.    Копія судового рішення у справі 653/423/14-а (2а/653/31/15) 
12.  Копія судового рішення у справі 264/2442/16-а 
13.  Копія судового рішення у справі 2а-1011/12/0970 
14.  Копія Заяви з додатками  

24  лютого  2017 року                                                                 

Немає коментарів:

Дописати коментар